Проблеми, що заважають утвердженню обов’язковості висновків ВС, та як їх уникнути

Постанови Судової палати у кримінальних справах вирізняються своєю структурованістю та розлогістю, але і в них не завжди просто віднайти формулювання правової позиції.
Лунають заклики, що мало не основною ознакою якісних судових послуг має нарешті стати стала судова практика. А завдяки цьому — і передбачуваність рішень. Але як цього досягти на практиці? Які проблеми існують на цьому шляху?

«Неформальні» узагальнення

Починаючи з 1991 року на законодавчому рівні було закріплено певні повноваження Верховного Суду, спрямовані на забезпечення однакового правозастосування. Наразі в ст.38 закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ВС забезпечує єдність судової практики в порядку та в спосіб, визначені процесуальним законом, тобто шляхом викладення правових висновків у своїх постановах.

Разом з тим ВС наділено компетенцією здійснювати аналіз судової статистики та узагальнення практики. При цьому закон не обмежує його в праві робити «неформальні» висновки у відповідних узагальненнях задля запобігання, там де це можливо, формуванню помилкової судової практики аж до моменту викладення правової позиції в процесуальному порядку.

Сьогодні в ЗМІ публікується чимало «узагальнень», що готуються приватними юристами. Не применшуючи користі таких публікацій, маємо визнати, що часом вони містять помилкові висновки або трактування. Тому саме ВС має готувати офіційні узагальнення, які повинні стати дороговказом для суддів та правників.

Проблемним є те, що одним з важелів значущості таких узагальнень має бути оперативність їх підготовки та оприлюднення, наявність у них конкретних висновків, а не лише констатацій, об’єктивне висвітлення проблем, а не їх приховування чи завуальовування. Тобто така робота має проводитися максимально об’єктивно, системно й оперативно, з урахуванням актуальних потреб (а не за заздалегідь установленим формальним планом).

Уніфікація форми

Говорячи про обов’язкові до застосування правові позиції ВС, які він викладає у своїх постановах, слід звернути увагу на деякі питання, які потребують вирішення.

Наразі тільки Судова палата у цивільних справах ВС складає правові позиції у справах у вигляді окремих текстів після резолютивної частини постанови. Натомість відсутність такого виокремлення інколи призводить до того, що судді та/або правники вбачають в одній і тій самій постанові Суду різний правовий зміст. Інколи це зумовлено тим, що цитування виривається з контексту конкретних обставин справи.

Є випадки, коли застосовується правова позиція ВС, яка об’єктивно не має відношення до обставин справи. Часом удаються до принципу аналогії: постанови Суду наводяться як обов’язкові до застосування у справах з іншими правовідносинами, ніж ті, котрі мали місце в спорі, щодо якого прийнято відповідну постанову. Отже, в ідеалі ВС мав би роз’яснювати питання, до яких правовідносин може бути застосована відповідна правова позиція.

Існують випадки, коли Суд дає висновок, що стосується конкретної ситуації (обставин) без посилання на норми права, щодо застосування яких він зроблений. Тож має бути вироблений певний стандарт викладення правової позиції.

Більше того, інколи ВС або з недогляду, або з інших причин приймав різні постанови за тотожних правовідносин без зазначення про відхід від попередньої думки. В окремих випадках такі зміни підходів нагадували маятник, що протягом року кілька разів коливався то в один, то в інший бік. Це фактично «узаконило» подвійну судову практику, оскільки давало можливість посилатися на «потрібні» постанови ВС і не згадували про наявність інших. Отже, у разі відхилення від раніше проголошеної позиції Суд повинен обов’язково чітко вказувати на це та визначати, яка з них має використовуватись у подальшому як «прецендентна».

Подекуди ВС згадував про «відхід», але фактично не вказував, по-перше, вагомих мотивів зміни практики (просто посилався на інше законодавство чи інакше коментував ту саму норму), по-друге, не говорив про «анулювання» попередньої правової позиції. Однак очевидно, що, якщо ми прагнемо сталості, відхід має бути свідомим, поодиноким і добре обґрунтованим явищем.

Одним зі шляхів уникнення згаданих проблем є уніфікація структури правової позиції. Наприклад за схемою:

• норма, якої вона стосується (із зазначенням дати редакції закону на час її застосування);

• посилання на системний зв’язок з іншою нормою (якщо це має місце);

• правовідносини, яких це стосується;

• правова кваліфікація спірних правовідносин;

• доктринальна обґрунтованість.

У разі надання в межах однієї справи висновку щодо застосування кількох норм (різних за змістом, коли між ними немає системного зв’язку) раціональніше було б викладати окремі правові позиції щодо кожної з них за наведеною структурою.

Правила цитування та змін

Розміщені на сайті Суду постанови цивільної палати не містять номерів справ. А ті, що наведені у вигляді гіперпосилань, не збігаються з тими, що містяться в тексті таких постанов (адміністративна, господарська палата) та вказані в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Отже, має бути розроблена чітка схема ідентифікації актів ВС.

Тому не завадило б запозичити практику країн прецедентного права та затвердити порядок цитування й посилання на правовий висновок ВС із можливістю ігнорування посилань, які не містять належної ідентифікації.

Бажано було б увести в практику ВС правило, що при застосуванні раніше викладених правових позицій слід наводити їх шляхом цитування, на кшталт того, як це робить Європейський суд з прав людини. У разі необхідності доповнення, зміни чи оновлення попередньої позиції (не ототожнювати з анулюванням) — приймати новий висновок та одночасно зазначати, що в подальшому саме він стає базовим для застосування.

У разі відходу від правової позиції варто повідомляти, що такий випадок є винятком для конкретної справи, або наводити обґрунтування та мотиви, що спровокували перегляд. При цьому обов’язково потрібно вказувати на анулювання попереднього висновку та момент, із якого застосовується новий.

Відхід v. відступ

Коли говоримо про право відходу, надане ВС, виникає запитання: він є «одноактним», тобто для конкретної справи, чи це право означає заміну попередньої позиції на іншу?

Якщо відхід означає перегляд правової позиції (distinguishing — заміна одного правового висновку іншим), то в такому разі у відповідній постанові ВС мають зазначатися:

• суттєві підстави, що його зумовили;

• чи анулюється попередня правова позиція зі створенням нової (оverruling).

Відсутність вказівки про анулювання уможливлює вибір між двома різними по суті, але обов’язковими до застосування висновками, що може звести нанівець сталість правових підходів.

Наразі активно використовується можливість відступу від правової позиції Суду. Відсоток таких справ є настільки значним, що фактично нівелює значення висновків найвищого судового органу та його авторитет. Адже, орієнтуючись переважно на практику саме ВС, юридична спільнота має право сподіватися, що самі суди її дотримуються.

За новими процесуальними кодексами, позиції ВС є обов’язковими до застосування без права відходу від них. Але як це перевірити якщо про незастосування позиції ВС у рішенні прямо не зазначено та справа до касації не оскаржуватиметься?

Одним із шляхів вирішення цього питання може бути застосування ВС своєї компетенції щодо підготовки узагальнень та аналізу судової практики, в процесі яких мають виявляти відповідні випадки. Можливо, доречним було б доповнення процесуального законодавства положенням, згідно з яким будь-яка справа, в якій суд відступив від правової позиції ВС, може бути ним витребувана та переглянута. Тобто має існувати контроль Суду за дотриманням його позицій.

При цьому було б доцільним розробити певний концептуальний документ, в якому принаймні базисно визначити:

• що є відступом (distinguishing the facts) від правових позицій ВС, а що ігноруванням (avoiding);

• що є адекватним випадком/мотивом відступу, тобто співмірним тій шкоді, яка завдається таким відступом єдності практики, а отже, й авторитету судової системи;

• випадки, коли незастосування висновку ВС не є його ігноруванням.

Контроль за владою

На відміну від суддів, суб’єкти владних повноважень ніколи не були наділені правом відступу. Проте наразі зберігається тенденція до існування однотипних спорів навіть через значний проміжок часу після винесення ВС постанови з відповідного питання.

Зазначене свідчить про те, що органи влади або не обізнані з відповідними позиціями Суду, або свідомо їх ігнорують. У будь-якому разі така практика має викорінюватися.

У цьому контексті доцільно було б запровадити, наприклад, практику звернень ВС до відповідних профільних органів та відомств із інформуванням про свої позиції, проведення спільних заходів з метою обговорення їх застосування не тільки в теоретичному, а й прикладному, «досудовому» аспекті.

Упорядкування та систематизація

Наразі в Україні відсутня офіційна систематизація правових позицій ВС. Є лише простий хронологічний перелік рішень судових палат. Натомість існують численні приватні кодифікації, наявність яких, безумовно, полегшує правникам роботу, проте інколи характеризується певними недоліками.

З урахуванням досвіду інших країн у цьому контексті вбачається доцільним запровадити деякі новації в опрацюванні практики ВС. Зокрема, варто консолідувати наявні правові позиції за галузями та/або правовими інститутами шляхом створення відповідних офіційних зводів — в електронній формі на спеціальному сайті. Вони мають оновлюватися не пізніше від наступного дня після виготовлення повних текстів відповідних постанов. Базою для створення таких зводів можуть стати, наприклад, напрацювання Вищого господарського суду, Вінницького апеляційного адміністративного суду, Апеляційного суду Чернівецької області, Апеляційного суду Одеської області.

Також було б доцільно запровадити підготовку оглядів окремих правових позицій, які б охоплювали питання їх появи, розвитку та застосування (у тому числі з наведенням прикладів правильного/неправильного застосування та тлумачення, відступу/відходу від них тощо) та публікації таких оглядів у коментарях до зводів.

Не завадило б створити законодавчу (нормативну) базу, в якій у закладках до норм повідомляти про наявність висновку ВС (зміст правової позиції, реквізити постанови з гіперпосиланням на повний текст). У разі відступу ВС від попередніх правових позицій у цих базах одночасно має позначатися відповідний статус (із якого моменту втратили силу, на підставі якого акта, чи має нова позиція зворотну дію тощо).

Важливо, аби ці бази були створені саме в межах Суду та мали статус офіційних. Це уможливить посилання саме на неї, оскільки пошук інформації в приватних базах потребує щонайменше подальшого звіряння тексту з першоджерелом.

Облік по-новому

У країнах прецедентного права досить поширеними є збірники систематизації судової практики. Крім прецедентних рішень вищих судів («обов’язкових прецедентів»), вони містять найбільш важливі рішення судів першої інстанції («переконливі прецеденти»). Така практика могла б стати в пригоді й для України.

Подекуди в різних регіонах (судах різної юрисдикції) з’являються тотожні категорії спорів, що вирішуються неоднаково. Проблему поглиблює те, що деякі рішення в таких справах не оскаржуються навіть до апеляційної інстанції.

Разом з тим є випадки, коли суди фактично вдаються до принципу «stare decisis» (вирішення спору так, як раніше в іншій справі це зробив суд тієї самої чи нижчої інстанції), навіть не погоджуючись із раніше застосованим правовим підходом. На це суддю підштовхує побоювання, що рішення може бути переглянуто та скасовано, оскільки створено різну практику. Як наслідок, можуть штучно формуватися категорії спорів із сумнівними правовими позиціями, які об’єктивно не розглядаються в касаційному порядку з огляду на відсутність розбіжностей у судовій практиці або факт касаційного оскарження.

У цьому аспекті було б доцільно створити потужні аналітичні центри не лише на рівні ВС, а й у кожному суді. Вони мають займатися, зокрема, аналізом та узагальненням нових категорій спорів. При цьому важливим є відхід від «штампової» практики ведення суто формальної статистики. Адже вона може відображати тільки певну динаміку, а не реальну картину та конкретні проблеми. Ведення судової статистики в її нинішній формі лише займає час, який може бути використаний більш раціонально.

В ідеалі суди першої інстанції мали би звітувати про появу нових категорій спорів та/або проблем у правозастосуванні. А апеляційні суди, узагальнивши практику в регіоні, доводити відповідну інформацію до ВС. Для цього було б раціонально створювати «квазізводи» таких узагальнень з оперативним доведенням їх до відома юридичної спільноти.

Крім того, було б цікавим, якби ВС на базі таких узагальнень готував рекомендовані ним до застосування правові підходи щодо розгляду певних категорій спорів (фактично збірників persuasive precedents — «переконливих прецедентів»). У них могли б наводитися ключові висновки з рішень судів першої та апеляційної інстанцій (з посиланнями на реквізити таких актів). Вони не матимуть обов’язкової юридичної сили, але їх застосування сприятиме єдності практики, її сталості та передбачуваності.

Усі зручності — на одному сайті

Отже, в умовах значних обсягів інформації питання її впорядкування та по можливості викладення у вигляді коротких оглядів (без використання «лонг-ридів») стає дедалі актуальнішим. Об’єктивно це означає необхідність запровадження в судовій сфері:

• потужних аналітичних центрів із залученням найкращих високомотивованих спеціалістів;

• сучасних інформаційних технологій у вигляді простої та зручної інформаційно-пошукової бази.

При цьому, крім закладки зі зручним пошуком судової практики, стали б у пригоді також такі, як реєстри адвокатів, нотаріусів, арбітражних керуючих, перекладачів, органів виконавчої служби/приватних виконавців, підприємств-банкрутів, зразків процесуальних документів тощо. Тобто такий ресурс має містити всю сукупність інформації, яка може бути корисною суб’єктам.

Не завадило б скористатися досвідом Грузії та запровадити на такому ресурсі послугу автоматичного розрахунку суми судового збору.

Було б цікавим упровадження функціоналу, на якому особа, заповнивши (в тому числі шляхом обрання серед запропонованих варіантів) графи щодо предмета спору та ключової інформації стосовно сторін, автоматично отримувала б результат щодо конкретного суду, до якого їй необхідного звернутись, із посиланням на його реквізити.

Не зайвим було б на цьому ж ресурсі зробити закладку з можливістю пошуку наукових праць із правових питань.

Окрім того, з огляду на інтеграційні прагнення України стали б корисними закладки для пошуку прецедентів не тільки ЄСПЛ, а й судів Європейського Союзу. Цей функціонал доцільно було б налаштувати й на пошук слів не лише англійською, а й українською мовою, з підбором релевантних результатів.

Низка таких заходів у сукупності могла б привести до раціоналізації роботи судів, реалізації в Україні на практиці висновку Консультаційної ради європейських суддів №14 (2011) «Правосуддя та інформаційні технології», що сприяло б формуванню довіри в суспільстві до судових установ.