Черговим кроком на шляху проведення судової реформи стало прийняття Верховною Радою України президентського законопроекту № 4734 «Про судоустрій і статус суддів», який не лише змінює систему судоустрою, але й висуває нові вимоги до зайняття посади судді, встановлює необхідність подання суддями нових декларацій (доброчесності, родинних зв’язків) тощо.
Триланкова система
Законопроект № 4734 пропонує вирішення одного із найдискусійніших питань судової реформи – інстанційності та спеціалізації судів. Так, відповідно до запропонованих змін в Україні функціонуватиме триланкова судова система – місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд.
Діючі вищі спеціалізовані суди (Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ) з набранням чинності новим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ліквідуються.
На місцях передбачається створення окружних судів, які залежно від категорії розглядуваних ними справ називатимуться окружними господарськими, адміністративними судами тощо.
Як суди першої інстанції діятимуть також Вищий спеціалізований суд з інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Повноваження суду апеляційної інстанції виконуватимуть апеляційні суди, а суду касаційної інстанції – Верховний Суд.
Верховний Суд
Кардинальні зміни чекають на Верховний Суд України, який не лише змінить свою назву та структуру, але й кількісний та якісний склад. Так, відповідно до запропонованих змін в Україні функціонуватиме Верховний Суд, що складатиметься з Великої Палати та ще чотирьох Касаційних судів – адміністративного, господарського, кримінального та цивільного.
Кількісний склад Верховного Суду не повинен перевищувати 200 суддів, 21 з яких працюватиме у Верхній Палаті.
Слід зазначити, що така структура Верховного Суду виглядає не лише дивною (оскільки суд складається з інших судів), але й не узгоджується із проектом Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», на виконання якого і розроблявся законопроект № 4734.
Адже попри те, що «нова» Конституція передбачає діяльність Верховного Суду як єдиного найвищого органу у системі судоустрою, законопроект № 4734 фактично наділяє таким статусом одразу п’ять судів – Верховний Суд, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд та Касаційний цивільний суд.
Особливу увагу привертають положення законопроекту щодо якісного наповнення суддівського корпусу Верховного Суду, за якими суддями вказаного судового органу зможуть ставати не лише особи з досвідом роботи судді, але й адвокати та науковці.
Так, відповідно до запропонованих змін суддею Верховного Суду може стати і адвокат, який має досвід роботи щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення щонайменше десять років, і науковець з науковим ступенем та стажем наукової роботи у сфері права щонайменше десять років.
Проте надання науковцям можливості зайняття посади судді не можна назвати доцільним, оскільки законопроект фактично прирівнює професійну практичну діяльність судді до роботи науковця, який можливо і жодного разу не брав участі у судовому засіданні, адже вимог щодо наявності у нього досвіду з судового представництва законопроект не містить.
Безперечно, що особи з науковим ступенем володіють значним «багажем теоретичних знань», проте для зайняття посади судді їх наявності без досвіду практичної роботи буде недостатньо.
Незвичною для української судової системи буде можливість Верховного Суду самостійно переглядати прийняті ним же рішення. Такі повноваження визначені у статті 45 законопроекту, за якою Велика Палата Верховного Суду діятиме як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції.
Вищі спеціалізовані суди
Досить дивним виглядає створення двох вищих спеціалізованих судів – Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, що розглядатимуть окремі категорії справ як суди першої інстанції.
По-перше, не зрозуміло, чому автор законопроекту виокремлює в системі судоустрою саме вказані вищі спеціалізовані суди, тим самим, надаючи особливого значення спорам у сфері інтелектуальної власності та у сфері корупційних порушень та чому ці справи не можуть розглядати «звичайні» місцеві суди.
По-друге, видається недоцільним називати вищим судом суд, що може розглядати справи лише як перша судова інстанція. По-третє, законопроект не дає відповіді на питання, які суди переглядатимуть судові рішення Вищих судів в апеляційному та касаційному порядку.
Новою для судової системи є можливість зайняття посад суддів у вищих спеціалізованих судах адвокатами та патентними повіреними. Так, відповідно до запропонованих змін суддею Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності може стати, зокрема, адвокат з досвідом професійної діяльності адвоката щодо представництва в суді у справах захисту прав інтелектуальної власності щонайменше п’ять років, або патентний повірений з досвідом професійної діяльності представника у справах інтелектуальної власності щонайменше п’ять років.
Однак надання можливості стати суддею патентному повіреному видається необґрунтованим, оскільки такі особи взагалі можуть не мати досвіду з представництва у суді, а з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» і не зможуть мати, позаяк таким правом наділятимуться виключно адвокати.
Окрім того, досвіду патентного повіреного може бути недостатньо для здійснення правосуддя у справах інтелектуальної власності, адже останні патентними спорами не обмежуються.
Ліквідація чи імітація?
Не можна залишити поза увагою і «імітацію» ліквідації вищих спеціалізованих судів, що на даний час розглядають адміністративні, цивільні, господарські та кримінальні справи (Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ). Так, за законопроектом такі суди дійсно будуть ліквідовані з набранням чинності законом про судоустрій і статус суддів.
Проте аналіз запропонованих змін дає підстави стверджувати, що аналогічні суди функціонуватимуть у структурі Верховного Суду, однак під іншими назвами (як Касаційні адміністративний, господарський, кримінальний та цивільний суди) та з меншою кількістю суддів (не більше 200 осіб).
Що ж до діючих суддів вказаних вищих спеціалізованих судів, то законопроект надає їм право брати участь у конкурсі на посади суддів Верховного Суду у відповідних касаційних судах.
Однак навіть за умови успішного кваліфікаційного оцінювання більшість діючих суддів вищих спеціалізованих судів не зможуть пройти до Верховного Суду з огляду на його обмежений кількісний склад. Тому більшість з таких суддів будуть переведені до інших судів (апеляційних, місцевих), а у разі незгоди з переведенням – звільнені з посади.
Обов’язкові вимоги
Значну увагу автори законопроекту приділяють вимогам, яким повинен відповідати кожен кандидат на посаду судді. Відповідно до запропонованих змін, збільшується віковий ценз для зайняття такої посади (з 25 до 30 років), посилюються вимоги до досвіду роботи (замість 3 років стажу роботи в галузі права кандидат повинен мати не менше 5 років стажу професійної діяльності у сфері права).
Необхідними умовами для зайняття посади судді також є відповідність кандидата вимогам компетентності та доброчесності.
Що ж стосується посади судді апеляційного суду, то для її зайняття, окрім відповідності вимогам до кандидатів на посаду судді, особа повинна мати стаж роботи суддею не менше п'яти років та за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердити здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді.
Цікавим є те, що наявність досвіду роботи на посаді судді буде обов’язковою лише для суддів апеляційних судів. Так, на відміну від суддів Верховного Суду та Вищих спеціалізованих судів, суддями апеляційних судів не можуть бути адвокати, науковці та патентні повірені незалежно від того, який досвід вони мають у відповідній професійній діяльності. Для зайняття посади судді апеляційного суду враховуватиметься лише досвід суддівської діяльності.
Запропоновані нововведення не оминули і порядку призначення суддів. За законопроектом суддя призначатиметься на посаду указом Президента України не пізніше тридцяти днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя. Первинний п’ятирічний строк призначення судді скасовується, судді обійматимуть посади безстроково.
Водночас законопроектом не встановлено строків, протягом яких Вища рада правосуддя має внести таке подання, що може призвести до затягування призначення судді на невизначений час.
Рада доброчесності
Необхідною умовою для зайняття посади судді є його відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Сприяти Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) вказаним критеріям буде Громадська рада доброчесності, до складу якої входитимуть не лише представники правозахисних громадських об'єднань, науковці-правники, адвокати, але і журналісти.
На перший погляд, створення такого органу може свідчити про здійснення громадського контролю за проведенням кваліфікаційного оцінювання суддів, адже здійснюватиметься Вищою кваліфікаційною комісією суддів України за участю Громадської ради доброчесності.
Проте надані вказаному органу повноваження не мають вагомого значення при вирішенні питання щодо проходження кваліфікаційного оцінювання судді, оскільки остаточне рішення з цього приводу приймає виключно Вища кваліфікаційна комісія суддів України.
Не надається обов’язкового значення і складеному Громадською радою доброчесності висновку щодо невідповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Тому, насправді вказана Рада буде лише допоміжним органом, функції якого зводитимуться до збирання, аналізу та подання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді).
Суддівське декларування
Новим для судової системи є покладення на суддів обов’язку подання трьох видів декларацій:
- декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
- декларації родинних зв'язків судді;
- декларації доброчесності судді.
При цьому їх подання не є формальністю, адже законопроект передбачає проведення перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування для з'ясування достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, наявності конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення.
Така перевірка здійснюватиметься щодо кожного судді щонайменше один раз на п'ять років, а також за відповідним запитом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України або Вищої ради правосуддя.
Перевірка декларацій родинних зв’язків та доброчесності може здійснюватися і громадськістю, адже такі декларації заповнюватимуться суддею щорічно до 1 лютого безпосередньо на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів та будуть відкритими для загального доступу.
Вагомим також є те, що зазначення у вказаних деклараціях завідомо неправдивих (недостовірних) відомостей або умисне незазначення визначених законодавством відомостей, може бути підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність
Законопроект значно розширює перелік підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Зокрема, до судді може бути застосовано дисциплінарне стягнення за непроходження курсу підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України відповідно до направлення, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів; неподання або несвоєчасне подання суддею декларації родинних зв'язків або декларації доброчесності; подання у декларації родинних зв'язків судді завідомо недостовірних (у тому числі неповних) відомостей тощо.
Однак, недоліком як законопроекту № 4734, так і чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є те, що наявність таких обставин не є безумовною підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Тобто, навіть встановивши факти безпідставного затягування суддею розгляду справ, несвоєчасного подання суддею декларацій тощо, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може і не притягнути вказаного суддю до дисциплінарної відповідальності, оскільки такого обов’язку законопроект на комісію суддів не покладає.
Іншими словами, норми щодо підстав для притягнення судді до дисциплінарного провадження є декларативними, а притягнення (непритягнення) судді до дисциплінарної відповідальності залежатиме виключно від суб’єктивного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Такий порядок дисциплінарного провадження не лише ускладнюватиме можливість притягнення «суддів-порушників» до відповідальності, але й може створювати додаткові підстави для корупції.
Не можна залишити поза увагою і дискримінаційні норми законопроекту, які наділяють правом на оскарження рішення у дисциплінарній справі лише самих суддів. З незрозумілих причин норм, які б передбачали можливість оскарження будь-яких рішень (ухвал) Вищої кваліфікаційної комісії суддів України іншими учасниками дисциплінарного провадження (скаржниками), законопроект не містить.
Незрозуміло якими мотивами керувались автори законопроекту при наданні вказаних привілеїв суддям, проте на сьогодні можна стверджувати, що принципу рівності запропоновані зміни не відповідають.
Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що запропоновані зміни спрямовані передусім на зміну системи судоустрою, кількісного складу суддів, розподілу повноважень між державними органами, зміну їх назв тощо.
Позитивними змінами, спрямованими на набір досвідчених суддів, є збільшення вікового цензу та вимог щодо досвіду роботи кандидатів на посаду судді. Проте кардинально нових підходів щодо якісного оновлення суддівського корпусу законопроект № 4734 не містить.
Немає коментарів:
Дописати коментар